Ой у полі криниченька


народна про кохання

Ой у полі криниченька, Там холодна водиченька.

Ой там Роман воли пасе, Катерина воду несе.

Ой став Роман жартувати, З відер воду виливати.

– Ой Романе, Романочку, Не лий воду на сорочку.

Бо це вода не літняя… В мене мати не рідная.

Бо це вода із Дунаю, Буде бити, добре знаю.

Буде бити, ще й лаяти, Ще й Романом докоряти.

– Де ж ти, доню, барилася, Що й вечерять спізнилася?

– Налетіли гуси з броду, Сколотили мені воду.

А я стала-постояла, Доки вода устояла.

– Брешеш, доню, вбрехалася, Ти з Романом кохалася.