При долині кущ калини Нахилився до води. Ти скажи, скажи, калино, Як попала ти сюди.
Якось ранньою весною Козак бравий прискакав. Милувався довго мною, А тоді з собою взяв.
Він хотів мене калину Посадить в своїм саду. Не довіз і в полі кинув – Думав, що я пропаду.
Я за землю ухопилась, Стала на ноги свої. І навіки поселилась Де вода і солов’ї.
Ти не дми на мене, вітре, Я тепер не пропаду: Наді мною сонце світить І надалі я цвіту.