![[ Japanese flag ]](../images/jp.png) |
 |
![[ Ukranian flag ]](../images/uk.png) |
|
|
|
Галерея краян
Click on links below to see Kraiany Gallery
Фотогалерея Краян
Зареєструватись |
Ukrainian exposition on EXPO 2005Враження від українського павільйону на ЕКСПО 2005.Спочатку про позитивне в нашій експозиції:
А тепер просто що запам'яталось. Зовні експозиційна будівля виглядає досить привабливо — все в гарних, яскравих кольорах, з соняхами, хмарками і вітрячками. Привабливість скінчається після входу в середину [1] (див. Примітки внизу). В середині експозиції стоять 3 (три) баби (скіфські) і 1 (один) казан. Задравши голову догори над бабами і кількома телевізорами, вглибині побачиш, як майорить прапор з гаслом «Так!». Ліворуч виставлено чи три, чи чотири українських жіночих строї і кілька картин Марії Примаченко. Під стіною праворуч виставлено дерев'яний заступ, кілька голобель, ціпів і рубелів. Останні чомусь англійською названі засобами для прання, а не для прасування. Звичайно ж, присутній тут же і вулик. Ще подекуди на стінах розвішані з десяток фотографій із давнього українського життя. Пару десятків вишиваних рушників, ікон і писанок вздовж стін. На цьому, мабуть і вичерпується склад основної експозиції павільйона [2].
Тут же в кутку, біля входу, висять свідчення причетності України до аеро-космічних програм і її належності до технологічних лідерів світу: фото запуску ракети з написом «Sea-launch» на череві і фото літака «Мрія» АН 225. Ні під тим, ні під іншим фото — жодних підписів. Фото літака у переважної більшості японців викликає ввічливо-здивовану (як у дослідників островів Океанії, яких аборигени намагаються здивувати привезеними їм попередніми мандрівниками дзеркальцями) реакцію: «О... хікокі...», що, мабуть, має перекладатися як «Ти бач, кумо, у них теж літаки є...» Чомусь жодному з організаторів і проектантів виставки не прийшла в голову дуже проста думка, що на 2х метровій фотографії гігант АН 225 виглядає так само імпозантно, як і кукурузник АН-2, і що без пояснення, що це — найбільший в світі літак, це зовсім неочевидно [3].
Традиційні для України музейні експонати — надруковані на принтері аркуші формату А4 вкладені в поліетиленові пакетики з попереджувальними надписами: «Руками не чіпати» — практично на всіх експонатах (якщо і не на всіх, то на достатній їх кількості, щоб здавалося, що їх аж занадто багато) і «2й поверх — офіс!» на перилах сходів прямо біля входу в павільйон. Персонал виставки чудово демонструє світу найкращі взірці української гостинності. Біля входу натикаєшся на воскову фігуру хлопця у вбранні української делегації. Пригледівшися до нього трохи уважніше, починаєш розуміти, що він не восковий, а живий. Наявність парафінового вишибали з загальмованими моторними рефлексами на вході в український павільйон складає доволі великий контраст з гостинністю інших країн, де на вході вас зустрічають щирими посмішками і привітаннями японською, англійською та рідною мовами. Навіть при величезних чергах в багатьох експозиціях вам запропонують друковані проспекти чи рекламні матеріали тих країн. Поляки, наприклад, постійно ходили вздовж довжелезної черги біля свого павільйону (сусідній з українським) і роздавали проспекти своєї експозиції. Не варто навіть і згадувати про якісь друковані матеріали з української експозиції. Їх немає. Моживо, потрібно б згадати кілька чисел. Японські організатори ЕКСПО-2005 чекають, що виставку за весь її час відвідають біля 15 мільйонів гостей. В той же час від деяких членів української делегації ми чули інше число: на час відкриття української експозиції було завезено 3 тисячі українських памфлетів. -+* * *+- Всі інші недоліки, як недостатня кількість проспектів, тощо можна було би, звичайно, пропустити, якби було виконане основне — якби була розроблена і втілена в життя якісна українська експозиція гідна всесвітньої виставки і гідна України. Але саме цього і не сталося. Замість цього ми маємо надзвичайно непрофесійну і дилетантську експозицію. При перегляді нашого павільйону мене не переставала переслідувати думка, що все це я вже десь бачив. І я розумів де. Ще за «совкових» часів в усіх школах на початку навчального року проводилося «Свято урожаю». На цих святах кожен клас виставляв свою власну експозицію з портретів Леніна, виклеєних на картонках розфарбованим пшоном, в обрамленні колосків жита і пшениці, і кількох перепалених невмілими школярскими руками чи руками школярських мам короваїв. Ці пшоняно-перлові Леніни мали собою засвідчувати непотамовну любов до Батьківщини і її невмирущого Вождя. Такого ж гатунку ми побачили виставку України на ЕКСПО-2005. Таке ж відношення проектантів до всесвітньої експозиції, як до «Всесвітнього свята Урожаю». Таке ж бажання засвідчити свою вірнопідданицьку любов до оранжевого Світоча. Портрети Великого Керманича тепер замінені на оранжеві «Так!», Хрещатик і на «державні вулики». Дуже вірогідним видається, що підкреслена «оранжевість» української експозиції на загальному тлі її убогості і непрофесіоналізму пояснюється запобіганням і заграванням з Самим Ющенком, який під час візиту до Японії відвідав також і виставковий центр. Цей факт створення сьогоденної, одноденно-актуальної експозиції відноситься до фактів того ж гатунку, як і організація візиту Ющенка до третьорядного японського університету, тільки задля того, щоб отримати у нагороду поблажливе відношення Вождя і щоб потім розрекламувати на весь світ, що Ющенко ознайомився з японськими технологіями бджолярства, так ніби-то в Японії інших технологій і не існує, і так, ніби бджолярство — це те, чим Японія може шануватися перед світом. Це та сама, здавна відома нам ситуація, коли відсутність професіоналізму підміняється підлабузництвом. Як видається, ця державна політика залишається без змін, і тенденцій до змін поки не прослідковується. Але залишається невирішеним все-таки кілька питань. Дивлячись на вбогість експозиції загалом зрозуміло, що подібного рівня виставка могла би бути організована і спроектована якщо навіть і не трьома школярами, то щонайбільше студентами першого курсу будь-якого (навіть не художнього профілю) університету. І часу на дизайн, комплектуванн і створення експозиції потрібно було б від тижня до десяти днів від сили. В той же час в описах на офіційній сторінці експозиції дуже промінентно фігурують такі собі солідно виглядаючі Виконавчий комітет з підготовки та забезпечення участі України у Всесвітній виставці «ЕХРО 2005», Національний комплекс «Експоцентр України» і фірма Карше. Послужний список останньої (http://www.carshe.com/  ) налічує проектування багатьох серйозних виставок, таких як, наприклад, CEBIT, Hannover Messe, тощо.А питання, яке хвилює мене таке: чи це фірма-проектант Карше тільки цього разу так «просіла» з розробкою української експозиції і цей випадок можна відносити до прикрих помилок класу «і на старуху буває проруха», чи ж мова йде про систему? І чи попередні розробки Карше були такими ж недолугими? Якщо останнє вірно, то не доводиться дивуватися тому жалюгідному стану, в якому знаходяться інвестиції в Україну. І якщо низька кваліфікація проектантів попередніх виставок була відома раніше, тоді, можливо, потрібно говорити про перекачування державних бюджетних грошей в комерційні структури? Але це тільки питання. Незалежно від відповіді на це питання вже в котрий раз доводиться просто констатувати факт: Ось і іще один шанс для України втрачено... Втрачено безповоротно. Скільки їх ще там залишилось? Мабуть, що небагато. З кожним таким втраченим шансом Україна наближається до тої межі, де шансів вже не буде. Практично не залишається їх вже тут, в Японії. Перевпевнити будь-якого бізнесового японця в тому, що Україна — це держава з передовою технологією після такого роду виставок буде ой, як важко. Мабуть, що вже на добре перевалившому за десяток році незалежності врешті-решт треба розучитися радуватися кожній можливості поприймати участь у світовій виставці. Замість цього варто просто приймати участь. З усіма випливаючими з цієї останньої фрази обов'язками, відповідальністю і вимогами до професіоналізму. [1] — Ні, навіть ще до входу. Неймовірно художньо і імпозантно виглядає з лівого боку від входу в український павільйон припасована канцелярськими кнопками сама звичайна шкільна мапа світу — на папері, ламінована целофаном — з намальованою на ній червоним фломастером величезною стрілкою, вказуючою туди, де на цій мапі має знаходитися Україна. Зрозумілі, звичайно, поклики персоналу експозиції (не можу навіть собі уявити, що цей художній авангард був справді замислений дизайнерами української експозиції) — дати знати світу де ж вона є та країна Україна. Мабуть таки замучили японці своїми запитаннями, чи Україна це не біля Уругваю. Але ж чи не можна було цього самого досягти більш художніми засобами? Це ж, мабуть, саме для цього і був створений «Експоцентр України» і були закликані найкращі дизайнерські сили України? [2] — вже написавши цей текст, я ще раз передивився інформацію на офіційному веб-майданчику українського розділу ЕКСПО (http://www.expo2005.com.ua/ukr/ukraine_expo/order ). Як стверджує, ця сторінка, наприклад «тут можна буде побачити стародавню модель людського житла епохи існування Трипільської культури»... Можливо, можливо. Немає сумніву, що щось виставлене в цій експозиції могло бути стародавньою моделлю трипільського житла, але без жодного підпису під такою моделлю її неможливо ідентифікувати навіть людині, яка чула про Трипільську культуру. Не викликає також сумніву, що досить великий відсоток відвідувачів українського павільйону не мають щонайменшої уяви про Трипілля і тому макет одного з найстаріших на земній кулі жител просто так і залишився dolly-house для українського варіанту Барбі. Цікавою здалася мені також фраза «Друга частина експозиції, що розташована праворуч від входу, присвячена гармонійному розвитку цивілізації. На стендах та екранах демонструватимуться нові екологічно чисті технології виробництв, обробки і використання природних матеріалів.» з офіційного майданчику українського розділу ЕКСПО. Якщо з написаного мною трохи вище і цієї цитати неочевидно, про що йде мова, то ось моя підказка: праворуч від входу до павільйону знаходиться стіна, на якій вивішені три дерев'яні ціпи, ярмо (мабуть, волове), коромисло і три рубелі. Безумовно всі виставлені артифакти являються свідченням безперервного і «гармонійного розвитку цивілізації» в Україні і є зразками екологічно чистих технологій, безумовним лідером котрих є Україна. Гордість прямо розпирає груди кожного патріота України від цих «екологічно чистих технологій виробництва». [3] — На кілька хвилин я перейняв на себе роль гіда української експозиції і намагався японській парі пенсійного віку своєю ламаною японською прояснити ситуацію з фотографією «Мрії». Результату дочекався миттєво. Із сонно-ввічливих очі обох зразу ж перетворилися на кругло-здивовані: «Хто б міг подумати, що в цій загадковій країні з її екологічними рубелями і ярмами випускаються найбільші в світі літаки?» Кілька слів про те, що весь фюзеляж Боїнга 747 ціляком влазить до пуза Мрії, і що одним із застосувань «Мрії» буде перевезення фюзеляжів Боїнґів між заводами, на 180 градусів змінили відношення японських пенсіонерів до «української загадковості». Але ж, панове проектанти і організатори! Я — не спеціаліст з літакобудування, я не спеціаліст з японської мови, яка в мене дуже далека від бездоганності. Я врешті-решт був на ЕКСПО всього лиш один день і поговорив всього лиш з двома японцями. То чи не краще було б забезпечувати цією інформацією японців прямо «від верстату», навантажувати їх інформацією про Україну і про наявні в Україні технології? Замість того, щоб займатися профанацією з вуликами. TinyURL цієї сторінки http://tinyurl.com/bm22l
|
