До приїзду в Японію при слові "сакура" я уявляв собі, як нею милуєтся задубілий самурай, втомлений битвою за шогуна-господаря, чи старий дід дивиться на дощ відцвілих пелюсток, або просто закохана парочка, яка забула про похід на давньояпонський кіносеанс під враженням від біло-рожевих дерев. Чого я зовсім не чекав, так це смажених сосисок. Як виявилось, саме вони є централним обєктом "ханамі" - свята квітів, на яке кожен японець старається вибратись хоч б один раз протягом двотижневого періоду цвітіння сакури. Процедура починається ще з вечора попереднього дня, коли в парку чи саду із дикими вишнями займаєтся місце під завтрішній пікнік. Така завбачливість зовсім не зайва, якщо врахувати, що протягом вихідних в парку буквально не буде вільного місця, непрокритого клейонкою із сімєю, компанією студентів чи просто бомжами із околиць. Всі приносять із собою купу їжі, випивку і розслабляються. Звичайно, дехто при цьому поглядає і вверх на квітки, але сумніваюсь, чи враження від короткого погляду можуть перебити запах смаженого мяса і шум навколишніх товариств. І таке робиться у кожному насадженні дерев, яке хоч приблизно можна вважати парком. А у знаменитих парках, куди приходять люди із цілого Токіо, ситуація нагадує першотравневу демонстрацію, яка замість проспекту Лєніна забрела в Брюховичі. По алеях нога в ногу іде багатотисячний натовп, і із заздрістю дивится на кілкох щасливчиків, які ще із січня місяця ходили займати місце, і тепер можуть гордо дивитись на прохожих зі своєї клейонки. Але що тут казати, я теж був у цьому натовпі, теж дивився на білі квіти, здобрені запахом печеної риби, і, незважаючи на це все, залишився задоволеним. То може це не така вже погана ідея - пообідти під вишнею. От тільки б не 30 чи 50 мільйонів токіиців, які думають те ж саме.