Кумано?.

Влітку 2002 року, вирішуючи плани на відпустку, ми подумали, що прийшов вже час спробувати помандрувати Японією „дикуном“. Знання мови вже дозволяє це робити, а знання потайних закутків країни ще не настільки велике, щоб вже кривити носа. Як основна мета поступово сформувалось бажання познайомитись з тими місцями Японії, які все ще оповиті туманцем загадковості і якими ще досі ширяють духи створінь з тисячолітньої давності легенд.
Наш вибір пав на Кумано (熊野). Не тільки стародавні легенди сповіщають про те, що Кумано було колискою японської нації, але і сучасні історичні дослідження твердять приблизно те ж саме; саме з областей на півдні півострова Ісе (伊勢) почалось поширення японськими островами тієї нації, яка зараз відома, як практично єдиний панівний народ на всіх островах. Заради історичної і етнічної справедливості варто, все-таки відмітити, що японська нація не єдина на японських островах і була ще менше такою в минулому. Північні від сучасного Токіо області переважно були заселені айну (яких на сьогоднішній день залишилось біля 5 тисяч тільки на Хоккайдо (北海道). На півдні (на островах Окінави) ще й сьогодні неозброєним оком помітно відчутні етнічні відмінності між японцями і тубільними окінавцями. І ті бабці, які незважаючи на всі десятиріччя офіційних заборон, все ще розмовляють рідною окінавською мовою, роблять це з помітною відмінністю від японської.

Але, повертаючись до Кумано. Японські легенди про сотворіння світу більшістю своєю відносяться до мальовничих місць на південному сході півострова Ісе, що зараз знаходяться в префектурі Міе (三重). Саме тут народжувались боги Ізанамі-но-Мікото і Ізанаґі-но-Мікото ― прабатьки всіх наступних богів ― аналоги певним чином Адама та Єви в християнській традиції. Саме тут ще сьогодні можна подивитись саме ту печеру, де ховалась від свого несерйозного і войовничого брата Сусану богиня сонця Аматерасу. Тут же можна сходити в храм, про який легенда говорить, ніби-то він побудований саме на тому місці, де богиня Ізанамі народжувала бога вогню і так обпалиалася під час пологів, що померла від опіків, а також на могилу цієї самої богині Ізанаґі і покласти на могилці квіти похованій Богині.

Зрозуміло, що більшість всіх легенд відносяться саме до шінтоїстської гілки релігійності японців. Не менш багата територія Ісе і буддистськими пам'ятками. Але, головнішими пам'ятками є все-таки шінтоїстькі храми і пам'ятні місця. Тому і в розповіді будуть частіше згадуватись саме шінтоїстські святині.

Результат подорожі виявився подвійним. Перш за все, ми, дійсно, побачили те, що збирались подивитись. А по-друге, виявилось, що мандрувати Японією „дикуном“ таки дійсно можливо, і навіть з превеликим задоволенням. І ще крім всього іншого мандрувати Японією виявилось можливим перебуваючи на обмеженому бюджеті. Останнє, для такої країни, як Японія, грає не останню роль при виборі маршруту і засобів для мандрів.