Хто був на Фуджіямі один раз - святий,
Хто був два рази - дурень.
Японске прислів'я. буцім-то :-)


Вчора мені вдалося вибратись на цю гору. Як зясувалось, на вершині стоїть лише шинтоїстский храм, так що на святість претендувати не доводится. Але другий раз я на гору точно не полізу. Спочатку декілка слів про правила (а як же без них в Японії ?) лаження на Фуджіяму. По-перше, Фуджіяма відкрита для туристів лише у липні і серпні, бо в черні там ще лежит сніг. Як-не-як це 3776.63 м над рівнем моря. По-друге, лізти треба вночі, щоб на вершині або під нею зустріти схід сонця. По- третє, підйом прийнято починати з 5-ого базового табора = 5-ої станції, яка знаходится на висоті 2300 м. Можна, звичайно, ідти від підніжжя, такий маршрут має довжину порядку 40 км. Тому до 5-ої станції = "го го-ме" їде автобус, а наступні 1400 м вгору і десь 10 км маршруту ідется пішки. Щоб не впадати в дисонанс із правильними японцями,ми дотримались усіх пунктів :-)

Хоча, треба признатис, ми поняття не мали, на що ідемо, і підготовка до підйому на чотири тисячі метрів звелася до покупки ліхтариків, пакету шпондеру, 2-ох упаковок хліба і питва. На щастя, за тиждень перед нами на гору піднімались знайомі, від яких ми дізнались про необхідність брати по 2 куртки, светри, зимові шапки і рукавиці. З жахом думаю, в чому я б поліз без їхньої поради. Напевно в майці і курточці. Брррр... Взагалі цивілізованість і урбанізація Японії розслаблює, і здаєтся, що найбілшою кліматичною проблемою є злива чи неопалена хата взимку. Про те, що за пару десятків кілометрів від Токіо можут бути кліматичні умови, в яких складно вижити без спеціального спорядження в голову не приходить. Та й сам підйом ми сприймали, як прогулянку: попередньої ночі посиділи до 11 вечора за балачками і сашімі, потім повноцінно попрацювали в лабораторії до 4-ої по обіді, підкріпились і поїхали здобувати Фуджіяму.

На автостанції ми помітили перші резултати того, що через обмеженість часової доступності гори на неї щороку піднімамаєтся по 250 тисяч людей протягом двох "дозволених" місяців. Разом із нами в нічний рейс подалося ще 2 автобуси ентузіастів. Через 2.5 години гоп-компанія висипала на 5-ій станції, переодягнулась, хтось докупив ліхтарик, хтос палку, благо магазинів там не бракує, і подалася на гору. Поміж багатьма способами заробити гроші на туристах є один досить цікавий: на початку підйому людина купує спеціальну дерев'яну палку із дзвіночком, а потім у базових таборах на цій палці випалюють печатки, котрі засвідчують факт підйому. Звичайно ж це коштує гроші, і звичайно ж немалі. Зате потім є сувенір, котрий підтверджує альпіністскі досягнення власника. Ну або те, що на 5-ій станції він мав досить грошей, щоб купити вжепроштамповану палицю, які там теж є :-) Нічний маршрут ми почали зі збитків: наш хліб і копчена ковбаса залишились в автобусі і повернулись в Токіо, де, як я підозрюю, їх радісно згризли нічні водії. У нас все ще було по плящі води на брата і 0.5 кг шопндера на трьох, що нагадувало приказку "хто знав біду, той м'ясо їв без хліба".

Спочатку дорога була досить простою, і перші 80 м підйому до 6-ої станції ми здолали без проблем. Там нас торхи налякав і добряче намочив дощ з грозою, який, на щастя, швидко закінчився. Під час зливи білшість японців продемонструвала свою підготованість, натягнувши пластикові плащі і штани, а ми лише із задрістю мокли під маленкою стрішкою 6-ої станції. Як всяке місце масового відвідування, Фуджіяма є джерелом прибутку, і на підйомі (стежки на підйом і спуск ідуть окремо) просто немає місць, де можна сховатись задурно. Сякі-такі будочки є лише на станціях (базових таборах), але там за ніч берут від 30 до 70 доларів. Ці хатки побудовані так, що їх дах закінчується одразу ж над стіною, і зовсім немає місця, щоб під ними сховатис знадвору. Так що нам повезло, що на 6-ій станції все ж була якась коробка над дверима, під якою ми і перечекали зливу. Після закічення дощу підйом продовжився.

Наступні 400 м вгору далися набагато важче, і на 7-ій станції ми втомлено віддихувались, готуючись до ривка на 8-му. А він і був найскладнішіи, і найдовший (700-800 м вверх). Підніматись доводилось поміж камінням, по стрімкому схилі при світлі ліхтарика. Тут обов'язково слід відзначити, що "господарі гори" зробили все можливе за даних обставин для того, щоб підйом був безпечним: стежка з обох сторін позначена шнурком чи ланцюгани, у найнебезпечніших місцях схил укріплений, і подекуди навіть сформовані східці із породи. Але гора є гора, і треба бути максимально обережним. При спуску, коли за денного світла стало видно нашу дорогу вверх, я часами навіт був радий, що світло ліхтарика не давало бачити усіх "принад" стежки.

Над 3000 км вже стала відчутною недостача кисню, і темп помітно впав. Цьому також сприяла маса народу, яка повиповзала зі станцій, щоб зустрічати схід сонця. Багато людей саме так і піднімаєтся, добираючись засвітла до верхніх базових таборів, і проходячи лише останній відрізок уночі. В результаті підиом відбувається як в черзі за маслом у старі часи, а саме крок в крок. По суті формуєтся довгий неперервний ланцюг туристів, які повільно сунуть вверх в режимі 3 кроки ідемо, а потім 30 секунд стоїмо. Мушу признатис, що іншого темпу я б напевно і не витримав. Принаймі на останніх 300-400 метрах, коли ніби-то і м'язи не болять і дихання рівне, але через брак кисню миттєво втомлюєшся. І коли втома досягла свого максимуму, дуже вдало почався шід сонця. Тому в 4-4:15 ранку у мене зявилась причина зупинитись, закутатись у всі куртки, светри, натягнути шапку по самі вуха і милуватись, милуватись, милуватись. До момнету, коли зарожевіло небо, я сприймав похід на Фуджіяму, як необхідний туристський маршрут, мовляв будучи в Японії, треба залізти на цю гору. При цьому розумність походу була сильно під питанням. Але саме схід сонця був аргументом, який переважив усі труднощі. Заради нього варто було пройти весь шлях. Фотографій я норобив аж 4 плівки, тепер треба подивитись, що вийшло :-)

На вершині гори ми трохи віддихались, побродили навколо кратеру і подалися вниз. Поки чекали на автобус на 5-ій станції мали змогу єхидно дивитись на місцеву версію "карпатських матрасників": людей, котрі у шортах, босоніжках і цигаркою в зубах збираються підніматись на Фуджіяму. Нашини устами промовляв досвід, коли ми питали одне одного: "а вони хоч знають, що на них чекає ?". Повноя стисфакція настала, коли група американських мілйонерів (якщо судити з їх розмірів, шортів на бабусях і виразу обличчя), теж вирушила вверх. Так їм, буржуям ;-)

Потім ще декілька годин їзди автобусом і ми влились у натовп токійців на Шінджюку, втомлені, брудні, небриті, але задоволені.