Онбашіра-мацурі 2004

Онбашіра мацурі

Раз на сім років в селі Сува префектури Наґано проходить свято „Онбашіра“ — Онбашіра мацурі.

Суть мацурі полягає в наступному:

•  в Сува 諏訪大社? місцевий люд поклоняється богові гори, яка знаходиться поблизу;
• Бог (божество, дух), „камі-сама“ живе в дереві, яке встановлене на території храму;
•  для того, щоб Бог (камі–сама) не втік із дерева (бо дерево вже зістарилось і для Божества не годиться жити в такому старому дереві), його час від часу замінюють на новіше і красивше.
• чомусь місцевий люд вирішив, що така заміна повинна відбуватися раз на сім років — від кількох чоловік в Сува ми почули пояснення, що мацурі повинно проводитися в рік зайця і в рік тигра за буддистським календарем, але чому саме зайців і тигрів — залишилося загадкою;
•  далі — за рік до встановлення — в лісі на горі вибирається «боже» дерево. В нього має вселитися дух бога цієї гори;
•  щоб дух не помилився в яке саме дерево йому вселятися, гурт з шінтоїських жерців позначає це дерево табличкою (з відповідними піснями і молитвами);
•  далі відбувається якась процедура поступового підрубання цього дерева, яка не повністю прояснилась і, можливо, частина якої загубилась в перекладі.

В квітні-травні року тигра чи зайця власне і починається цікаве. Читайте далі.

Великий храм Сува — Сува тайшя, 諏訪大社.

Сам храм Сува — Сува тайшя, 諏訪大社 — складається з двох більших частин: нижнього храму і верхнього храму (Шімошя і Камішя, 下社　і 上社　відповідно). Дві частини знаходяться на значній відстані одна від одної. В свою чергу верхня й нижня частини складаються кожна з двох храмів (власне в тому розумінні „храма“, яке більш зрозуміле непосвяченим — обнесена парканом територія з будівлями). Ці дві менші частини двох більших частин теж досить далеко одна від одної (на відстані кількох кілометрів).

• До складу Камішя входять:
  • Хон–мія (Головний храм, яп. 本宮) і
  • Мае–мія („Передній“ храм, яп. 前宮).

• Нижній храм складається з:
  • Хару-мія (Весняний храм, яп. 春宮) та
  • Акі-мія (Осінній храм, яп. 秋宮).

Кожний з цих останніх чорирьох потребує по чотири деревини для богів. На території кожного з храмів встановлюється чотири дерева, в яке мало вселитись божество. Тож всього 16 дерев на 7 років. Кожна деревина біля метра в діаметрі і метрів 30 завдовжки (заввишки, коли воно росло чи буде стояти в храмі).

Отже в квітні року мацурі починається свято. Продовжується воно загалом біля півтора місяця — закінчується в середині травня. В 2004 році розклад святкувань був такий:

	Верхній храм — Камішя	Нижній храм — Шімошя
спуск з гори	квітень 2-4	квітень 9-10
встановлення	травень 2-4	травень 9-10

В кожному з чотирьох храмів мацурі складається з трьох основних частин (в розкладі — тільки дві, друга й третя укладаються в три дні другої половини свята):

•  зрубування дерева і спуск його з гори;
•  протягування деревини через всі попутні села й річки до храму;
•  встановлення дерева в храмі.

Власне найперша складова з цих всіх свят — спуск дерева з гори (або «ямадаші» японською, 山出し) — і стала найвідомішою. Пошукавши на інтернеті щось типу „onbashira matsuri“ Ви впевнено натрапите не кілька (або кілька десятків) фото з добрими молодцями, які їдуть з гори на імпровізованих санчатах — на тридцятиметровій завдовжки деревині. Снігу звичайно ж ніякого немає — надворі майже літо.

Після зрубування в горах деревина спускається додолу. А оскільки в деревині вже вселився Бог, не годиться його просто так взяти і зафутболити згори, на нього треба всістися верхи і з'їхати так верхи на дровиняці аж до села. По дорозі трапляються не зовсім рівні ділянки — деякі майже прямовисні, заввишки до 30-40 метрів. Але ж їхати треба. Тому ця частина свята часто закінчується кількома сметними випадками чи, якщо й не смертями, то щонайменше увіччями.

Коли були в місцевому музеї (Міський музей), екскурсовод розповів кілька цікавих деталей про цю частину свята. Перш за все, традиція їздити «гопки» на спині в Бога з'явилася не зразу. Саме Онбашіра-мацурі вже відоме (за письмовими джерелами) більш, як 1200 років. А їздити на стовбурах почали десь в період Мейджі (середина 19–го сторіччя). Друге — в зв'язку з довготривалою вирубкою величезних дерев на одній і тій же горі вже на протязі більше, ніж тисячу років, зрозуміло, що таких дерев на цій горі вже стало менше. Тому інколи не вдається на цій горі знайти потрібного стовбура, на якому можна було «з горочкі спустіцца». В цьому випадку поступають на диво просто — такого стовбура спочатку привозять на гору звідкілясь вантажівкою, а вже потім на ньому бажаючі катаються.

Ще з розповідей того ж екскурсовода у музеї. Присутній тут же японець спитав про ті випадки, коли хтось гине. Чи зупиняється при цьому свято? Екскурсовод: „Ні, звичайно. Не зупиняти ж через це таке велике свято!“

В цьому році ми, на жаль, дізналися про Онбашіра-мацурі запізно. На першу частину — ямадаші — ми вже не встигали попасти. Тому, всі фото з Онбашіра на цій сторінці, що стосуються спуску дерева (і його встановленню — яке ми теж не бачили) взять деінде з інтернету. Наші власні фотографії тільки з другої частини свята. З протягування стовбурів від гори до храму.

Протягування стовбурів від гори до храму

Хоч відстань, яку треба подолати не така вже й велика, але ж мацурі є мацурі. Треба дати кожному бажаючому протягнути свою мотузку хоча б кілька метрів.

Тому й швидкість руху стволів не «космічна». За день божі дерева долають в кращому випадку дорогу завдовжки з кілометр. І все це дійство відбувається на протязі цілісінького дня. Тому, попавши в день мацурі в Суву, Ви напевно свята не вгавите.

Фото певною мірою передають розмір натовпу, який тягне деревини. Єдине, що треба додати, що на більшості наших фото видно тільки ту частину натовпу, що тягнула першого стовпа. Далі за цим, ще є три рази по стільки-ж, які тягнуть ще три стовпи. Ми були присутніми на тій частині мацурі, яка тягнула свої чотири деревини від Мае-мія до Хон-мія. Відстань між цими двома храмами, щось біля двох-трьох кілометрів, тож і процес доставки божих стовпів займає тут два дні.

Ще до характеристики розмірів натовпу треба додати ту частину його, яка не займається конкретно тяганням стовпів, а більше зосереджена на дегустації місцевих сортів саке, пива та інших алкоголів. У супроводі, звичайно ж, власно створених закусок. Ну, і зрозуміло, як жодна пиятика, ця так само не обходиться без пісень і плясок.

Вздовж всього маршруту слідування стовпів розставлені столи. «Столи» — у японському розумінні цього слова. У більшості випадків — це просто татамі (рисові циновки, для непосвячених), з розстеленими на них клейонками або у кращому випадку, з невисокими столиками «котацу». Більшість приватних будинків вздовж дороги, пристосовані під ложі і бельєтажі. З рам вийняті вікна і стіни (тобто розсувні паперові двері — «шьоджі») і все, що тільки можливо перетворено в театр. І хоча зрозуміло, що в самому кінці маршруту (вже біля храму, де стволи будуть встановлені), дерева ще сьогодні не побачать — вони прибудуть сюди тільки завтра під кінець дня — це не заважає тим привілейованим, що знайшли собі місце в глядацькій ложі, віддаватися повною мірою поглинанням місцевих кулінарно-лікерових екзотичностей ще з самого ранку, у передчутті свята, що наближається (хоч і повільно).

Партер (тобто дорога) — з стоячими місцями. З де-інде лежачими місцями на обочинах, для тих небагатьох, хто стомився від передчуття свята. Тут теж не обходиться ні без саке, ні без кулінарії. Вздовж дороги місцями розставлені п'яти-десяти відерні дерев'яні діжки з саке. І мужички, які чергують біля діжок не пропускають нікого, не наливши келишка саке. На самій дорозі розгулюють інші мужички одягнені в такий чудовий винахід дизайнерської думки — синього кольору комбінезони з величезною кишенею на пузі, як у кенгуру. Тільки в кишені замість дитинчати — двох або чотирьох літрова пляшка із саке. І ці теж намагаються не пропустити нікого без кухлика чи без бамбукової чарки (з якої, до речі, потім виходить чудовий сувенір) .

Ось як відбувається перетягування стовпів. До кожного з них прив'язана мотузяка метрів так із двісті-триста завдовжки. Мотузка повністю сплетена із рисової соломи. Починається вона (на дальньому від дерева кінці) звичайною собі мотузкою. Десь із великий палець завтовшки. Чим ближче підходиш до дерева, тим мотузка товщає і товщає. Безпосередньо біля дерева мотузка вже має сантиметрів із 20 або 30.

---