Nakorchevskyi 2

Трошки про ідею.

По-перше, все було зроблено за тиждень, бо оргкомітет ніяк не міг визначитись з переможцем конкурсу — не було достойних проектів, а час вже підтискав. Тож звернулись до мене, а я до своїх друзів, і ми з Романом Романишиним (художник зі Львова) та архітектором Романом Чеботарьовим (Київ), та файною галичанкою Марійкою (модел'єр) все це зробили буквально на колінці. Як завжди у нас робиться.   Цей проєкт офіційно затвердили переможцем конкурсу, а мене офіційно призначили арт-директором виставки. Маю про те на згадку офіційну візитівку від адмістрації президента. Я навіть "зарплату" одну отримав - цілих 700 гривень. Більше ані шеляга ніхто від добродіїв не бачив, працювали, як водиться, на ентузіазмі. Фінансування всього проекту дорівнювалося нулю - це так Дмитро Табачник тим керував. Всі готувались до виборів. Про Україну ніхто не згадував. На дворі був липень, а виставка починалась, нагадую, у квітні. Повна пожежа, як розумієте.
З самого початку було ясно, що гроші якщо і будуть, то малі, тож ідея була як завжди  — з гівна цукерку зробити. Концепція була висунута  така - якщо виставка під гаслом "Мудрість природи", то треба щось таке модне екологічне. Я запропонував, що маємо продемонструвати художньо можливість співіснування новітніх технологій з традиційними екологічно чистими, старого і сучасності, якби це банально не лунало. Тож запропонував використати для виготивлення інтер'єру лозоплетіння (згодом вже після того, як проект був розроблений, з'ясувалось, що поляки пішли у тому ж напрямку щодо оформлення фасаду). Зробити з лози все, що можна. Екологічно чисто, недорого і цікаво. Це не те лозоплетіння, що на кошиках з базару, а є у нас у Шостці такий файний майстер, що такі мережева з того робить, що й уявити важко. Добре, погодили.

Далі — центральна композиція з писанок, тобто таких собі яєць-раєць, з яких світ почався. Все це представити наче молекулу ДНК від полу до стелі. Тіж самі писанки мали функцію й ліхтариків. Щоби ввечері могли б створювати під час концертів таку собі романтичну атмосферу.

Тому, що везти експонати дорого і все таке інше, покладалися більше на софт, ніж на хард. Тобто пропонували встановити згори по стінам де тільки можна великі проекційні екрани, на яких можна було чи стале зображення виводити, чи фільми якісь показувати. На підлозі теж поставити стенди такої дивацької форми з лози, на яких би стояли монітори та демонстрували щось публіці в інтерактивному режимі. Була ідея показати літаки наші, космічну програму Сіїї Лонч, екопоселення з системою накопичення сонячної енергії влітку в землі, звідки взимку її брати і використовувати для опалення, різні патонівські дива на зразок зварювання тканин тіла під час операцій замість зашивання і т.і. Десь приблизно пять таких демонстраційних, мобільних у прямому і переносному сенсі, стендів.
Щоб показати, що ми не вчора з пічки впали, пропонували й постійний стенд у вигляді стільника (це ще до Ющенка, а сучасний рамочний вулик таке вперше було винайдено в Україні, бо раніше бджіл вбивали-виганяли, щоб мед зібрати).   покласти в ті ячейки, виконані з золотавого шкла чи справжні об'єкти, розкопані на Україні (якто такий собі бичок на КОЛЕСАХ з підписом 3000 р. до н.е. (колекція Платонова), чи трипільський храм маленький з діаграмами інь-ян - 4000 р. до н.е.) чи голограми. Тобто, як кажуть, до цього коментарі не потрібні. Але для тих, хто хотів би отримати пояснення, була запропонована система спеціальних інфрачервоних  навушників. Кожний відвідувач отримував би їх перед входом і здавав би на виході. Хоч — слухай, хоч — ні, при тому нікому не заважаєш і звуки не накладаються одне на інше.  Коли одягаєш такі навушники і підходиш до стенду, то починаєш слухати інформацію про нього японською чи англійською. Це не щось нове -  в багатьох музеях вже існує. Це не аудіогайд, який визначає послідовність маршруту. Ходи куди хочеш. Став, послухав, набридло - пішов далі.

Крім того ще один стаціонарний стенд з фізичною мапою України на рівні людського зрісту з пунктами найкращих краєвидів та заповідників. Натискаєш на гору, чи річку, чи місто і бачиш на екрані поруч  його зображення чи навіть фільм. А на підлозі — кругляки з дерева. Наступив на один — жаби кричать, на інший — лелеки курликають. Така забавка більш для дітей.

Праворуч як ввійти — сцена, на якій постійно щось мало відбуватись. Якщо нема концерту, то там сидять народні майстри і вчать, як робити писанки чи на сопілці грати. Я вже писав, що і Океан Ельзи, і Пікардійська терція давали згоду приїхати і працювати безкоштовно. Аби держава за дорогу платила. Тільки Віа Гра  захотіла гонорару. Звичайно, народні колективи, і класика потрібна, але не тільки це, бо поп і рок у нас тоже непоганий.  Далі вже не домовлявся, бо тут прийшов гаплик.

На стінах довкола сцени — виставка сучасного мистецтва, яка б постійно змінювалась. Хто захотів — купив. За сценою — місце для змінних експозицій регіонів, а ліворуч від того — шинок з петраківським розписом по стінах.

Ще кілька слів по фасад. На фасаді була ідея встановити три шари з таких собі квадратових пласких модулей, кожний шар трошки різного відтінку, форми та розміру, що справляє разом враження такої собі техновишиванки. А між тими шарами розташувати ліхтарі і ввечері бавитись як завгодно з тим мерехтінням, постійно змінюючи зовнішний вигляд павільйону.
Вихід з павільйона знов через вже величезні писанки, в яких планувалась така собі зона відпочинку у затишку з пивом. Подивився експозицію, відпочив з пивом, і вийшов з яйця назовні, як начебто знов на світ народився.

Ось такі були плани та ідеї, а вийшло те, що ви бачили. Сам на ЕКСПО не був, не знаю, і не маю власної опінії. Просто не хотів туди їхати і дивитись в обличчя всім тим людям, які виявились просто .... Не хочу далі продовжувати.

А це просто так, для спогадів.
Андрій Накорчевський

---

Фото

Фото проекту експозиції в фотогалереї Краян

---