Відомий хуліганский віршик стверджує, що "Якщо пташці відрізати крила, якщо з пташки вискубти пір'я, і потім провести ще ряд недружніх маніпуляцій, то вийде печена качка - окраса святкового столу". Так ось японский варіант вірша звучит дещо інакше: "Якщо літаку обрізати крила, а також прикрутити колеса, стюардес замінути дідками і задурно алкоголь не носити, то вийде Шінкансен, гордість японських доріг". Саме в одному з поїздів Шінакснену (по-японски це поїзд-куля, в сенсі патрон, а не бальончик) типу "Хікарі" - "Світло" я зараз і сиджу, пишучи листа на ноутбуці. За вікном мелкають міста і тунелі на швидкості під 300 км за годину, а всередині м'ягко і зручно. Трясе не більше, ніж коли їдеш хорошою машиною по рівній дорозі, а звук то й ще тихіший. Середня швидкість поїзда разом із зупинками десь коло 200 км/год. Подорож із Токіо до Нагої довжиною 366 км триватиме 1 год. 53 хив. При цьому саме 53, а не 52 чи 54 хвилини, бо фанатична пунктулність - характерна риса будь-яких японских залізниць. Звичайно, квитки недешеві, але те, що у багатьох випадках подорож літаком на ту ж саму відстань буде дорожчою і довшою, виправдовує затрати. Персонал поїзда з усіх сил намагаєтся дати відчути пасажирам, що гроші потрачені недаремно: чистота і комфорт як у літаку - це "само собою розумієтся", але те, що кондуктор щоразу, проходячи по кожному з вагонів, кланяєтся на вході і на виході, дякуючи пасажирам за те, що вони обрали для подорожі Шінкансен - це вже гайджина-іноземця вражає. Також дивує частота, з якою ходять Шінкансенни, бо вона набагато більша, ніж частота електричок, скажімо, зі Лвова на Стрий, і скоріше нагадує рух маршруток по місту, ніж високотехнологічних поїздів на тисячекілометрові відстані. Коли ж додати, що у світі ефективно функціонує лише один аналог цих швидкісних поїздів, а саме французкі TGV, то мимоволі виникає повага до японців. От би нам щось подібне в Україну ! Тоді зі Львова у Кийів можна було б потрапити за 3 години. і місячну запрлату професора :-( Ну значить не будемо :-(((

Та все ж, як мінімум, в одному нам краще, а саме у просторі для життя. Ми їдемо вже годину, тробто проминули двохсоткілометрову відстань, але за вес час зустрілося лише декілка вілних клаптиків землі розміром з нормальне поле, а все решта - це міста і села, будинки і заводи. Єдине незабудоване місце - гори. От би нам вистачило розуму вберегти те, що маємо в Україні.

На цьому поки що закінчуватиму, бо вже скоро буде Нагоя, а я ще не встиг переодягнутись у спортивний костюм і з'їсти наготовані в далеку дорогу варені яиця і холодну курку. А пасажири навколо час не втрачали і відкривають вже другу пляшку саке. От би ноутбук не закапти. ;-)