Аояма коґен, Уено

28 липня

Через Аояма Кооґен в напрямку Уено (дороги: кендо 28 і кендо 512).

Аояма Кооґен: на схилах вітрові електростанції. Вітряки сучасної конструкції виглядають як взяті з якогось науково‑фантастичного фільму. На одній з гір побудовано чотири вітряки, поруч оглядовий майданчик. На схилах сусідніх гір будуються ще чотири таких вітряки. Кожен вітряк віддає 750 кіловат потужності, заввишки 75 метрів і має пропелер з трьох лопатей діаметром 50 метрів. Виготовлення фірми Lagerwey, Голандія.

Від Аояма Кооґен по кокудо 165 спустились вниз до Уено. По дорозі в Уено-ші (*) в селі Фуру коорі заїхали подивитись отеру. Отера має назву Ґо-дай-мьоо (五第明), що означає щось типу «п'ятий по порядку за легкістю, повітряністю). Самій отері за розповіддю служителя біля 1200 років (території, на якій вона побудована), будівлі біля 200 років. В селі, де отера розміщена ― біля 15 дітей, школа в сусідньому селі.

Уено (上野)

• Замок Уено Джьо (上野城).
• Комплекс Нінджя-но-фурусато (忍者の古里)
• Данджірі кайкан (だんじり会館).

Ці три речі варто подивитись. В самому Данджірі Кайкан продаються квитки на всі ці три забавки. Можна купити все окремо, але якщо купувати разом ― виходить трохи дешевше.

Сам замок знаходиться в парку Уено ― Уено Коен (上野公園). Звичайно‑ж сама будівля замку відбудована досить недавно. Як і практично всі замки в Японії. Всі замки, які ми до цього часу бачили побудовані з дерева і так чи інакше вже згоріли. На їх місці стоїть відбудована років 20‑30 тому копія. Так само і з Уено Джьоо. Але вали і стіни на яких замок побудовано ― автентичні, справжні. Майданчик, де побудований замок знаходиться на висоті 30‑40 метрів над ровом з водою і в багатьох місцях немає навіть парканчика, який би відділяв від краю урвища. З верхнього поверху замку відкривається гарний краєвид самого міста Уено.

Нінджя-но-фурусато ― скоріше розважальний комплекс з домішками дешевого шоу. Але тим не менш його цікаво відвідати. В музейному комплексі є справжня хата колишнього нінджя. Вона була розташована в районі Такаяма (高山) міста Уено, і потім перенесена в музей. В хаті проводяться екскурсії і екскурсоводи‑дівчата в стилізованому (чомусь світло-рожевого кольору ☺) «під нінджя» одязі розказують і показують, як жили нінджя, їхні схованки і таке інше. В двох музеях є подається багато інформації про нінджя. Стенди зроблені двома мовами ― японською і англійською. І хоча (як на мою думку, оскільки я не „читець“ японською, але вмію розрізнити кілька каньджі ― Д.К.) англійські і японські варіанти не завжди адекватні, все‑таки досить багато цікавого можна дізнатись з англійських текстів.

Кілька розрізнених фактів, що запали в пам'ять в музеї (не несу відповідальності за стовідсоткову доствірність ―Д.К.):

• всього по території Японії існувало біля 25 шкіл нінджя. Але найкращими вважались школи, що знаходились на території країни Іґа (伊賀) в Уено.
• Іґа існувала до завоювання її військами Токуґава Ієясу. Значну роль в захисті країни зіграли нінджя і Токуґава Ієясу мав проблеми з завоюванням Іґа, йому довелось це робити кілька разів.
• Нінджя часто жили цілими селами, які на вигляд нічим не відрізнялись від звичайних сіл хліборобів. Але кожна хата була звичайно типовою хатою нінджя із сховами і від кожної хати вів підземних хід кудись за село. Ну і, звичайно, головною відміною від звичайного хліборобського села було те, що в хатах жили нінджя ☺. Тренувались нінджя або виходячи в гори, або на центральній площі села, біля хати «старости» села, який був одночасно і воєначальником.
• У нінджя був свій власних «код» письма ― кольоровим (розфарбованим) рисом. Наприклад, дві зелених і червона рисинки означали «а», три синіх «ка» і т.ін.
• Весь ритм життя нінджя був підкорений їхній службі. Наприклад, щоб позбутись тілесного запаху вони ніколи не їли м'яса, і звичайно ж ні цибулі, ні часнику. Дуже часто мились.

Данджірі Кайкан ― сучасна будівля в якому виставлені «омікоші» міста Уено. Омікоші в Уено великі, на колесах і дуже гарні. Кожні кілька десятків хвилин показується фільм на великому екрані про Уено і мацурі в Уено.

Після Уено відправились в Сарубіно Онсен (さるびの温泉). В Данджірі Кайкан розпитували про дорогу і про місце де можна було‑б переночувати з наметом. Порадили поїхати в Сарубіно Онсен і спитати у персоналу де саме в тому районі можна стати з наметом. Так і зробили. Біля 20 км по кокудо 163 і від повороту ліворуч ще біля 3 км (є велике табло з назвою さるびの温泉 біля дороги). Сарубіно Онсен ― досить великий комплекс побудований біля чотирьох років тому. В самому онсені є місця для наметів (кямпу-джьо), на дерев'яних помостах. Вартість ― 4500 єн за ніч за намет. Але нам хотілось стати десь біля річки.

Повернувшись трохи назад по 163 дорозі в одному з сіл знайшли непогане місце. Село (разом з дорогою) знаходиться по один бік річки. Невелика річечка завшивршки кілька метрів тече по камінню. В селі ― місточок через річку і на протилежному березі ростуть пару десятків сакур (вишень) і влаштований майданчик для «ханамі», кілька лавочок поруч. На березі річки з боку села стояв дідусь, як виявилось доволі балакучий. Спитали у нього чи можна на ніч поставити намети на тому боці річки. Його «так» вилилось в пів‑годинну розмову.

---