Парад тайку

  

27 липня

Біля внутрішнього храму Ісе джінґу в прихрамовому містечку саме в цей час відбувався фестиваль ( мацурі ) тайку «Тон-токо-тон Доко-дон-доко» (とんーとこーとんーどこーどんーどこ祭り). «Тон-тон» японською теж саме, що у нас виражається звуками «бум-бум». Тому і назву свята можна мабуть перекласти українською приблизно як; «Бум-бум-трах-тарабах парад». Тайку ― це великі барабани, часто зроблені з видовбаної колоди дерева, обтягнуті шкірою. І практично жодне храмове свято чи літній фестиваль не обходяться без концерту місцевого ансамблю тайку. Якщо Вам пощастило і Ви живете десь на відстані 40 хвилин від Токіо біля місцевої школи, то за кілька місяців до літа (більшість літніх фестивалів відбуваються на початку до середини липня) кожного дня Ви будете щасливим слухачем такого собі «тон-доко-дон», який лунає вечорами з спортзалу школи ― місцева група тайкістів має репетицію.


Чим далі від центру, від цивілізації (від Токіо, наприклад), тим „серйозніше“ люди віддаються справі „мацурення“. Щоб відчути, що це таке, потрібно хоча б раз в житті побувати в гущі розгулу. Наприклад, спробувати пронести „мікоші“. Зміна відчуваються тут же, за кілька хвилин. Японці, з якими до цього пів-року кожного дня їздив в електричці і які старанно робили вигляд, що тебе не помічають, після кількох десятків метрів пістрибування підтюпцем під вагою колоди, з закріпеними на ній мікоші, і після двох-трьох склянок саке чи пива для учасників „толоки“, перетворюються на найсердечніших друзів на весь залишок життя. Тому не дивно, що саме тут, далеко в горах ми відчули справжню атмосферу мацурі.

Майже будь-який мацурі включає програму тайку (велику чи малу ― залежить від розмаху мацурі ― від одного-єдиного барабана, до цілих оркестрів барабанів, бубнів різних розмірів часом в супроводі флейти). В музиці «тайку» відчувається справжня „первісна“, дика енергія. Мабуть тайку є найвиразнішою проявою суті шінтоїзму і релігійних обрядів шінто. Тихі, стримані, з вічно опущеними додолу очима японці (в повсякденному житті), починаючи „мацурити“ перетворюються на свою протилежність. Можливо, десь в глибині віків селюк з „Легенди про Нараяму“, якого вже „дістали“ або самураї з своїми війнами, або сусіди, біг на гору до лісу. Знаходив десь пеньок від щойно спиляної криптомерії чи кипариса, і кілька годин підряд з усієї дурі гамселив в цей пеньок двома дубцями. На душі у нього ставало легше, і селюк йшов додому впевнений, що Камі-Сама допомогли йому таким чином подолати депресію. Той же азарт, того ж самого селюка, відчувається досі в усіх мацурі і концертах тайку. (Д.К.―: Єдине, де ще я відчував таку ж „дику“, неприручену енергію, це на концертах литовського джазового квартету Пятраса Вішняускаса). Найнижчі частоти ударних проникають ніби-то через шкіру до кісток. Від барабанів (чи скоріше навіть литаврів або козацьких казанів) діаметром у півтора-два метри, здається утворюється інфразвук і разом з атмосферою свята цей звук „проймає“. Жоден звукозапис не здібен відтворити справжній звук тайку, не кажучи вже про відтворення атмосфери.


Кілька оркестрів тайку з різних районів префектури Міе марширували вуличками прихрамового містечка і по черзі (відпочиваючи від марширування) грали на кількох імпровізованих сценах. Центральна група складалась з барабана діаметром понад два метри і підводи, на якій сиділи ще чоловік 10 з барабанами меншого розміру, з цілими наборами дзвіночків і ще чогось ударно-мелодичного. А також в оточенні цілого натовпу підстрибуючих і приплясуючих власників барабанів великих і маленьких, товстеньких і тоненьких. Час від часу процесія зупиняється і тоді кожному учаснику оточуючого натовпу гаволовів (про гав, це можливо трохи занадто ― під такий шум гав ловити абсолютно неможливо, бо вони вже всі розлетілись куди подалі) і слухачів надається можливість зацідити з усієї дурі кілька десятків разів величезною палицею (ґіґантоманський варіант барабанної палички) в не менш грандіозний барабан. Наші діти також приймали участь в параді з «тайку» і гамселили в величезний барабан. Дали погамселити також і дорослим ― ображених не було.

Помстившись за крихти поганого настрою (в кого вони були) на барабанах, пополудні ми виїхали в напрямку Матцу-Зака ( 松坂 ).